“Встаю з ліжка і перша думка - я не хочу йти на роботу.
«Мені впадлу вставати.
Все втратило сенс.
Я рухаюсь не на бажанні, а на силі волі.
Те, що колись приносило задоволення, тепер - викликає байдужість або навіть відразу».
Я чую це від кожного другого клієнта.
Працюючи роками з цією темою і маю сказати вам - майже завжди це не лінь і не слабкість, коли ми працюємо комплексно і йдемо досліджувати причину, а не «запорошити» симптом. Так, це може бути втома. Але глибинна причина зовсім інша.
Це про втрату внутрішнього сенсу і кризу ідентичності.
Пояснюю в каруселі з точки зору психології - гортай 👉🏻
@kseniia.alikina.psy - тут про кар’єру та психологію, і про тебе, підписуйся ⏰
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
INSTAGRAM.COM
Visit Instagram Profile
«Я спеціаліст, але вже довго товчусь на одному місці».
«У голові в мене є стратегія, я розумію, що робити, але постійно відкладаю».
«Я знаю, чого хочу, але не можу почати. Бо я боюсь помилитися!”
«Я відчуваю, що марную свій потенціал».
Якщо це про вас - швидше за все, ви застрягли між розумінням і дією.
📌Ви не розгублені. У вас є ідеї, цілі, бачення. Але щоразу, коли доходить до першого кроку, щось зупиняє.
І початок знову відкладається - ніби треба ще трохи підготуватись, ще трохи «бути впевненими».
І зазвичай у цей момент люди зляться на себе.
Кажуть: "Я лінивий/ва, мені не вистачає сили волі, зі мною щось не так".
Але часто справа не в цьому.
📌Дуже багато відкладання - це страх помилки.
Особливо якщо в минулому за помилки:
- критикували,
- соромили,
- карали,
- або вимагали робити “ідеально”.
📌Психіка і тіло це пам’ятає.
І тоді навіть маленький крок уперед відчувається як ризик: "А раптом я зроблю щось не так?
А раптом за це знову буде боляче?".
Тому замість дії вмикається:
- постійне обдумування,
- відкладання “на потім”,
- завмирання.
Це не саботаж. Це спроба психіки захистити себе.
Проблема в тому, що з часом від цього росте фрустрація, злість на себе і відчуття нереалізованості.
Тут рідко допомагає “ще раз змусити себе”.
Рух з’являється тоді, коли стає безпечніше діяти, коли є ясність - куди йти і з чого почати,
і коли помилка перестає бути “покаранням”.
❗️Якщо залишити все, як є
Життя поступово переходить у режим “ще не зараз”.
Ви знову і знову відкладаєте початок, чекаючи кращого моменту.
З’являється:
- фрустрація,
- злість на себе,
- відчуття, що час іде, а ви стоїте,
- і думка: я міг би більше.
Це не різкий провал. Це повільне накопичення відчуття нереалізованості.
✅ Якщо дати собі шанс
Можна перестати тиснути на себе і подивитись глибше: що саме вас зупиняє.
Коли з’являється:
- чіткий вектор руху,
- безпека робити кроки без самопокарання,
- дозвіл на помилку,
- рух стає можливим.
Не ідеальним. А реальним і поступовим.
Тоді дія перестає бути загрозою, а цілі — чимось далеким і недосяжним.
Мене звати Ксенія Алікіна.
Я клінічний і кар’єрний психолог, системний терапевт. Я працюю з людьми, які багато розуміють і хочуть змін, але застрягли між думками і реальними кроками.
На першій сесії ми знайомимося, розбираємо вашу ситуацію і дивимось, що саме вас зупиняє і як можна почати рух без тиску. Я показую маршрут роботи індивідуально під ваш запит.
Це безкоштовна зустріч, щоб розібрати вашу ситуацію.
👉 Запис - через анкету (в шапці профілю) або дірект.
👉 Відгукується - записуйтесь.
INSTAGRAM.COM
Ксенія Алікіна • Психолог • Коуч
Открыть профиль Instagram
«Я спеціаліст, але вже довго товчусь на одному місці».
«У голові в мене є стратегія, я розумію, що робити, але постійно відкладаю».
«Я знаю, чого хочу, але не можу почати. Бо я боюсь помилитися!”
«Я відчуваю, що марную свій потенціал».
Якщо це про вас - швидше за все, ви застрягли між розумінням і дією.
📌Ви не розгублені. У вас є ідеї, цілі, бачення. Але щоразу, коли доходить до першого кроку, щось зупиняє.
І початок знову відкладається - ніби треба ще трохи підготуватись, ще трохи «бути впевненими».
І зазвичай у цей момент люди зляться на себе.
Кажуть: "Я лінивий/ва, мені не вистачає сили волі, зі мною щось не так".
Але часто справа не в цьому.
📌Дуже багато відкладання - це страх помилки.
Особливо якщо в минулому за помилки:
- критикували,
- соромили,
- карали,
- або вимагали робити “ідеально”.
📌Психіка і тіло це пам’ятає.
І тоді навіть маленький крок уперед відчувається як ризик: "А раптом я зроблю щось не так?
А раптом за це знову буде боляче?".
Тому замість дії вмикається:
- постійне обдумування,
- відкладання “на потім”,
- завмирання.
Це не саботаж. Це спроба психіки захистити себе.
Проблема в тому, що з часом від цього росте фрустрація, злість на себе і відчуття нереалізованості.
Тут рідко допомагає “ще раз змусити себе”.
Рух з’являється тоді, коли стає безпечніше діяти, коли є ясність - куди йти і з чого почати,
і коли помилка перестає бути “покаранням”.
❗️Якщо залишити все, як є
Життя поступово переходить у режим “ще не зараз”.
Ви знову і знову відкладаєте початок, чекаючи кращого моменту.
З’являється:
- фрустрація,
- злість на себе,
- відчуття, що час іде, а ви стоїте,
- і думка: я міг би більше.
Це не різкий провал. Це повільне накопичення відчуття нереалізованості.
✅ Якщо дати собі шанс
Можна перестати тиснути на себе і подивитись глибше: що саме вас зупиняє.
Коли з’являється:
- чіткий вектор руху,
- безпека робити кроки без самопокарання,
- дозвіл на помилку,
- рух стає можливим.
Не ідеальним. А реальним і поступовим.
Тоді дія перестає бути загрозою, а цілі — чимось далеким і недосяжним.
Мене звати Ксенія Алікіна.
Я клінічний і кар’єрний психолог, системний терапевт. Я працюю з людьми, які багато розуміють і хочуть змін, але застрягли між думками і реальними кроками.
На першій сесії ми знайомимося, розбираємо вашу ситуацію і дивимось, що саме вас зупиняє і як можна почати рух без тиску. Я показую маршрут роботи індивідуально під ваш запит.
Це безкоштовна зустріч, щоб розібрати вашу ситуацію.
👉 Запис - через анкету (в шапці профілю) або дірект.
👉 Відгукується - записуйтесь.
INSTAGRAM.COM
Ксенія Алікіна • Психолог • Коуч
Открыть профиль Instagram
«Я спеціаліст, але вже довго товчусь на одному місці».
«У голові в мене є стратегія, я розумію, що робити, але постійно відкладаю».
«Я знаю, чого хочу, але не можу почати. Бо я боюсь помилитися!”
«Я відчуваю, що марную свій потенціал».
Якщо це про вас - швидше за все, ви застрягли між розумінням і дією.
📌Ви не розгублені. У вас є ідеї, цілі, бачення. Але щоразу, коли доходить до першого кроку, щось зупиняє.
І початок знову відкладається - ніби треба ще трохи підготуватись, ще трохи «бути впевненими».
І зазвичай у цей момент люди зляться на себе.
Кажуть: "Я лінивий/ва, мені не вистачає сили волі, зі мною щось не так".
Але часто справа не в цьому.
📌Дуже багато відкладання - це страх помилки.
Особливо якщо в минулому за помилки:
- критикували,
- соромили,
- карали,
- або вимагали робити “ідеально”.
📌Психіка і тіло це пам’ятає.
І тоді навіть маленький крок уперед відчувається як ризик: "А раптом я зроблю щось не так?
А раптом за це знову буде боляче?".
Тому замість дії вмикається:
- постійне обдумування,
- відкладання “на потім”,
- завмирання.
Це не саботаж. Це спроба психіки захистити себе.
Проблема в тому, що з часом від цього росте фрустрація, злість на себе і відчуття нереалізованості.
Тут рідко допомагає “ще раз змусити себе”.
Рух з’являється тоді, коли стає безпечніше діяти, коли є ясність - куди йти і з чого почати,
і коли помилка перестає бути “покаранням”.
❗️Якщо залишити все, як є
Життя поступово переходить у режим “ще не зараз”.
Ви знову і знову відкладаєте початок, чекаючи кращого моменту.
З’являється:
- фрустрація,
- злість на себе,
- відчуття, що час іде, а ви стоїте,
- і думка: я міг би більше.
Це не різкий провал. Це повільне накопичення відчуття нереалізованості.
✅ Якщо дати собі шанс
Можна перестати тиснути на себе і подивитись глибше: що саме вас зупиняє.
Коли з’являється:
- чіткий вектор руху,
- безпека робити кроки без самопокарання,
- дозвіл на помилку,
- рух стає можливим.
Не ідеальним. А реальним і поступовим.
Тоді дія перестає бути загрозою, а цілі — чимось далеким і недосяжним.
Мене звати Ксенія Алікіна.
Я клінічний і кар’єрний психолог, системний терапевт. Я працюю з людьми, які багато розуміють і хочуть змін, але застрягли між думками і реальними кроками.
На першій сесії ми знайомимося, розбираємо вашу ситуацію і дивимось, що саме вас зупиняє і як можна почати рух без тиску. Я показую маршрут роботи індивідуально під ваш запит.
Це безкоштовна зустріч, щоб розібрати вашу ситуацію.
👉 Запис - через анкету (в шапці профілю) або дірект.
👉 Відгукується - записуйтесь.
INSTAGRAM.COM
Ксенія Алікіна • Психолог • Коуч
Открыть профиль Instagram
«Я спеціаліст, але вже довго товчусь на одному місці».
«У голові в мене є стратегія, я розумію, що робити, але постійно відкладаю».
«Я знаю, чого хочу, але не можу почати. Бо я боюсь помилитися!”
«Я відчуваю, що марную свій потенціал».
Якщо це про вас - швидше за все, ви застрягли між розумінням і дією.
📌Ви не розгублені. У вас є ідеї, цілі, бачення. Але щоразу, коли доходить до першого кроку, щось зупиняє.
І початок знову відкладається - ніби треба ще трохи підготуватись, ще трохи «бути впевненими».
І зазвичай у цей момент люди зляться на себе.
Кажуть: "Я лінивий/ва, мені не вистачає сили волі, зі мною щось не так".
Але часто справа не в цьому.
📌Дуже багато відкладання - це страх помилки.
Особливо якщо в минулому за помилки:
- критикували,
- соромили,
- карали,
- або вимагали робити “ідеально”.
📌Психіка і тіло це пам’ятає.
І тоді навіть маленький крок уперед відчувається як ризик: "А раптом я зроблю щось не так?
А раптом за це знову буде боляче?".
Тому замість дії вмикається:
- постійне обдумування,
- відкладання “на потім”,
- завмирання.
Це не саботаж. Це спроба психіки захистити себе.
Проблема в тому, що з часом від цього росте фрустрація, злість на себе і відчуття нереалізованості.
Тут рідко допомагає “ще раз змусити себе”.
Рух з’являється тоді, коли стає безпечніше діяти, коли є ясність - куди йти і з чого почати,
і коли помилка перестає бути “покаранням”.
❗️Якщо залишити все, як є
Життя поступово переходить у режим “ще не зараз”.
Ви знову і знову відкладаєте початок, чекаючи кращого моменту.
З’являється:
- фрустрація,
- злість на себе,
- відчуття, що час іде, а ви стоїте,
- і думка: я міг би більше.
Це не різкий провал. Це повільне накопичення відчуття нереалізованості.
✅ Якщо дати собі шанс
Можна перестати тиснути на себе і подивитись глибше: що саме вас зупиняє.
Коли з’являється:
- чіткий вектор руху,
- безпека робити кроки без самопокарання,
- дозвіл на помилку,
- рух стає можливим.
Не ідеальним. А реальним і поступовим.
Тоді дія перестає бути загрозою, а цілі — чимось далеким і недосяжним.
Мене звати Ксенія Алікіна.
Я клінічний і кар’єрний психолог, системний терапевт. Я працюю з людьми, які багато розуміють і хочуть змін, але застрягли між думками і реальними кроками.
На першій сесії ми знайомимося, розбираємо вашу ситуацію і дивимось, що саме вас зупиняє і як можна почати рух без тиску. Я показую маршрут роботи індивідуально під ваш запит.
Це безкоштовна зустріч, щоб розібрати вашу ситуацію.
👉 Запис - через анкету (в шапці профілю) або дірект.
👉 Відгукується - записуйтесь.
INSTAGRAM.COM
Ксенія Алікіна • Психолог • Коуч
Открыть профиль Instagram